Як часто в наукових роботах зустрічається плагіат

    Плагіат в сучасних роботах зустрічається досить часто. Чому так буває? Існують різні причини. Одні намагаються власноруч написати диплом, дисертацію, або наукову статтю, проте не мають достатнього для цього досвіду. Інші замовляють роботи за гроші в спеціалізованих фірмах чи в індивідуальних авторів. Вони всі пишуть роботи або як найшвидше, або час і сумлінність залежать від грошової оцінки такої роботи. Не варто чекати, що дипломну роботу обсягом 100 сторінок напишуть без плагіату за 2000 грн. Або буде оригінальна наукова стаття за 1000 грн. чи кандидатська дисертація за 10000 грн. Якщо оригінальну кандидатську написати (не списати, а написати) та усунути недоліки згідно зауважень можна мінімум за 6 місяців, то поділивши 10000 грн. на 6 місяців дізнаємося, що автор такої кандидатської отримає... 1667 грн. на місяць. Невелика сума як для високоінтелектуальної праці! Тож і автор буде її «писати» (в реальності – переписувати), виходячи з наявного в нього бюджету замовника. Та й не «кандидатом наук» виявиться. Інакше навіщо йому цим займатися? Сторож, охоронець, двірник, касир отримують набагато більше такого висококваліфікованого автора, не кажучи вже про більш оплачувані робочі місця.

    Буває й інакше. За кандидатську дисертацію сплачено 4000-8000 дол., а там такий саме плагіат, як за 10000 грн. Недобросовісний автор, погана фірма, було мало часу? Значення немає - відповідати за плагіат все рівно кінцевому замовникові. На статті, або дисертації з плагіатом у верхньому куті, або ж на титульному листі буде стояти прізвище, ім’я, по-батькові номінального автора – себто замовника, а не нікому невідомого поганого автора, який це «написав». Відповідальність на плагіат лягає на того, чиє ПІБ зазначено як автора.

    Сьогодні в Європі та Північній Америці багато новин, де за плагіат 20-30 річної давнини, коли ще ніяких програм з пошуку плагіату не було, позбавляють наукових ступенів, чиновники змушені йти у відставку та ставити «хрест» на власній кар’єрі. В не дуже далекій перспективі (не більше, ніж через ті самі 20-30 років) так буде і в Україні. Студенти тут у виграші: курсові здали, дипломи захистили – ніхто не буде вже їх читати, все гаразд. Папір, що залишиться, здадуть на макулатуру чи будуть розпалювати вогнище. Не все так добре у випадку наукових статей чи дисертацій – вони будуть доступні у журналах, в Інтернеті та на полицях бібліотек протягом всього життя автора та навіть після його смерті. Тому аби жити і спати спокійно – варто перевіритись на плагіат, отримати звіт та відредагувати належним чином роботу.